Хоміч Дмитро Васильович – студент історичного факультету Волинського національного університету імені         Лесі Українки.

Милецьке духовне училище як осередок православної освіти на Волині.

Милецьке Духовне училище знаходилось в містечку Мильці Ковельського повіту на лівому березі річки Турія за 28 км на північ, яке вже в XVI ст. було широко відоме своїм монастирем в ім'я Св. Миколая. Його заснували тут ченці Вербського Свято-Троїцького монастиря, яких привабила краса місцевості і була їм дуже мила, вони по річці запливали сюди ловити рибу. Фундатором монастиря Св. Миколая в Мильцях став князь Федір Сангушко, маршалок Волинської землі, староста Володимирський, який 1542 р. побував в цих місцях  на полюванні і вперше зустрівся з монахами, і пообіцяв, а згодом і спорудив головний храм Св. Миколая. Мурований храм прикрасив цінними дарунками – іконами, чашами, Євангеліями, приписав обителі ряд сіл. В 1707 р. монастир перейшов до уніатів, які протримались тут аж по 1842 р¹.

1.Архієпископ Варфоломій. Мілецький  Свято – Миколаївський монастир. – Рівне, 2003. – С. 17.

2.Дев’ятсотліття православ’я на Волині. – Житомир, 1892. – С. 112.

Почаївського Кременецького Мілецького були ліквідовані, їх майно призначалось для використання в цілях розвитку релігійної освіти. Починаючи з 1833 р., Мильці стають місцем, в якому литовський архієпископ Йосип Семашко заснував Духовне училище для дітей уніатського духовенства. Через рік, 12 липня архієпископ Йосип Семашко, перебуваючи в Жидичині, звернувсь до Берестейського єпископа Антонія Зубка з проханням при Милецькому повітовому училищі заснувати й парафіяльне , яке було відкрите в 1834 р¹.

З ліквідацією царським урядом Руської уніатської церкви у нашому краї Милецьке Духовне училище з 1842 р. стає основним початковим релігійним закладом для дітей православного духовенства Луцького, Ковельського, Володимирського повітів.

1.Хотовицький А.А. До історії Милецького духовного училища // ВЄВ. – 1894. – Ч. 28. – С. 337.

2.Архіепископ Варфоломій. Мілецький  Свято – Миколаївський монастир. -

Рівне, 2003. – С. 125.

В училищі студіювало 160 хлопчиків, в основному діти волинського духовенства трьох вищеназваних повітів. Віковий ценз був різний – від 9 до12 років. З них 25 учнів перебували на утриманні Волинської єпархії, два учні – стипендіати: одна стипендія виділена православними чехами Волині, а друга - ім. A.M. Жижкевича – колишнього помічника доглядача училища. Ще 25 учнів користувались допомогою з боку духовенства в розмірі 45 рублів на рік, 88 учнів утримували родичі¹.

Навчання в Милецькому початковому духовному чотирикласному училищі відбувалось за загальною програмою для всіх духовних училищ імперії. Поруч з богословськими предметами вивчали арифметику, історію, географію, чистописання, грецьку, латинську, російську мови².

Через відсутність домової церкви учні щонеділі і по святах приймали участь в богослужіннях у переповненому Свято-Миколаївському монастирському й парафіяльному храмі для кількох навколишніх сіл, співали в церковному хорі.

За програмою навчання викладанню співів надавалось великого значення. У звіті зазначено про це так: "Навчання співу по програмах, виданих учительським комітетом при Св. Синоді, викладання співу охоплювало все коло церковних Богослужінь - недільних, святкових, великопісних, страстної седмиці Св. Пасхи й інші служби церковні як молебень, панахида”³.

1.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 109.

2. Архіепископ Варфоломій. Мілецький  Свято – Миколаївський монастир. -           

Рівне, 2003. – С. 126.

3. Хотовицький А.А. До історії Милецького духовного училища // ВЄВ. – 1894. – Ч. 28. – С. 341.

4.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 112.

Ще у 1885 р. розглядалось питання серед духовних і цивільних осіб про злиття Милецького і Клеванського духовних училищ в одне, для якого в селі Жидичин Луцького повіту відводились помонастирські приміщення і землі. З невідомих нам тепер причин таке об’єднання не відбулося.

Віддаленість містечка Мильці від головних доріг, побутові та ряд інших проблем гостро поставили перед волинським духовенством питання про нове приміщення для милецького освітнього осередку.

На з'їзді депутатів від представників духовенства Луцького, Ковельського, Володимирського повітів 20-23 червня 1886 р., було вирішено купити в містечку Маційові (тепер с. Луків Турійського району Волинської області) у графа Ксаверія Міончинського садибу з будинком, в якому було б влаштоване духовне училище. В резолюції з'їзду зазначалось: "За 40 тис. рублів купує училище не лише будинки, а й землю, котрі дадуть духовенству багато вигод, більше, ніж в якому другому місці, тому й вирішено купити як власність зазначений маєток і просити у єпархіального архієрея посередництва перед вищим начальством на одержання дозволу купити зазначену садибу"¹.

1.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 115.

З благословення архієпископа Волинського і Житомирського Модеста, після кількарічного ремонту і переобладнання придбаного приміщення, Духовне училище 1894 р. з Свято-Миколаївського монастиря в Мильцях переїжджає до Мацієва. Тут було обладнано і освячено домову церкву в ім'я преподобного Іова Почаївського. Побутові умови значно покращилися, що давало змогу задовольнити майже всі проблеми учнівського життя. Так, у 1898-1899 навчальному році в училищі навчалось 155 дітей¹.

Перша світова війна 1914-1918 pp. своїми фронтами докотилась в червні 1915 р. до Мацієва. Розпорядженням російської військової влади Милецьке в Мацієві Духовне училище було евакуйоване спочатку до Житомира, а тоді - до Катеринослава. Обер-прокурор Священного Синоду ще 3 серпня 1914 р. прислав на ім'я керуючого Волинською єпархією телеграму такого змісту: "По узгодженню з військовими властями цінності, документи слід вивезти до Москви"². З наближенням фронту до Мацієва всі найцінніші речі, документи архіву спаковано і 26 червня 1915 р. відправлено до собору Києво-Печерської Лаври.

1. Архіепископ Варфоломій. Мілецький  Свято – Миколаївський монастир. -

Рівне, 2003. – С. 126.

2.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 117.

3.Хотовицький А.А. До історії Милецького духовного училища // ВЄВ. – 1894. – Ч. 28. – С. 356.

В Катеринославі учні і вчителі училища провели 1915-1916 навчальний рік, а тоді повернулись до Житомира, де й навчались по вересень 1919 р.                                     

З "Обіжника" Міністерства культів Української Народної Республіки з 24 січня 1919 р. № 118/269 до правління Милецької хлоп'ячої духовної школи,як вона стала тоді називатися, дізнаємось про тогочасну програму навчання. За новим розписом лекцій вводилась одна іноземна мова - німецька або французька, лекції з слов'янської мови повинні бути приєднані до кафедри української мови, історію викладати українську і російську, лекції з географії поділити: чотири на географію України, а сім - на загальну¹.

Необхідно сказати, що від учнів вимагались міцні знання з усіх предметів. Тим, хто не справлявся з навчальним процесом, надавали можливість здати іспити в кінці літа. Якщо літня підготовка не йшла на користь, учня залишали на другий рік у тому ж класі або відраховували. Відмінників заохочували подарунками при закінченні навчального року.

У жовтні 1919 р. персонал Милецької духовної школи повернувсь до Мацієва, щоб розпочати новий навчальний рік в своєму приміщенні, але вже в той час Західна Волинь була окупована поляками, які розмістили в приміщенні свій сирітський будинок.

1.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 119.

може лише він. Поїздка доглядача Бориса Яковича Панченка до начальника Волинської округи з проханням повернути садибу не дала наслідків¹.

Майже рік відбувалась боротьба її персоналу з польською окупаційною владою за повернення будинку Милецької хлоп'ячої духовної школи, але поляки так і не по вернули законному власнику його майно, натомість зачинили сам духовний освітній заклад

Вимушене закриття Милецького училища, яке вкрай було необхідне для повноцінного духовного життя на Волині, змусило архієпископа Волинського і Кременецького Діонісія звернутись до Священного Синоду Православної Митрополії в Польщі про відкриття православного освітянського осередку в м. Любомлі, у вільному на той час палаці графа Браницького. Але, незважаючи на відповідну постанову польської адміністрації і попередньою домовленістю з місцевим релігійним керівництвом духовне училище, яке мало стати правонаступником і продовжувачем Милецького осередку, так і не було відкрите.

Викладачами Духовного училища, імена яких збереглися від початку його заснування, були: ієромонах Сільвестер Білецький, ієромонах Яків Шихновський, Іван Носкович, Іван Клірик, Степан Боболович. Доглядачами училища - ієромонах Маркіян з 29 серпня 1839 р., ієромонах Пимен Траєпольський з 16 березня 1844 р., ієромонах Гимносій з 30 вересня 1850 р. Під час української влади знаємо тут вчителів: співу - Микола Квасницький, доглядач - Леонід Крюковський².

1.Архіепископ Варфоломій. Мілецький  Свято – Миколаївський монастир. -

Рівне, 2003. – С. 129.

Серед списків учнів Милецької духовної школи знаходимо прізвища майбутніх священнослужителів, таких як Олександр Лисицький, Семен Абрамович, Леонід Клюковський, Антоній Таранович та багатьох  інших релігійних діячів, які присвятили своє життя православ’ю³.             

 2.Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. – Луцьк: Медіа, 2002. – С. 120.

3.Архієпископ Варфоломій. Рідна Церква.-Рівне, 2002.- С. 74.