<>
Головна » 2012 » Лютий » 11 » Сенс людського життя
01:38
Сенс людського життя

Сенс людського життя


Колись я почув такий вислів, що існує три види людей, які живуть по трьом напрямкам. Якщо запитати першу людину, для чого ти живеш, «Живу та й живу», - відповість вона. Життя, щоб жити.  Воно саме по собі відповідає на всі запитання. Ціль такої людини – прожити  життя, як певний проміжок часу, що відведений природою. Постаратися розтягнути це задоволення на довше, уникнути тих неприємностей, які з цим пов’язані.

Другий варіант – це жити, щоб жити краще. Тобто людина розуміє, що ті умови, в яких вона живе,  ті блага, якими вона користується, вони недостатні і якщо вона постарається, то зможе покращити своє життя – смачніше їсти, одягатися, їздити на кращому автомобілі.... І ось до цього прагне і заради цього вона отримує освіту, трудиться.

І третій варіант, це жити, щоб бути кращим. Це найголовніше для людини – бути кращою, ніж вона є зараз. І якщо людина йде по цьому шляху, то ніякі обставини у житті не зможуть їй завадити.

Бачили магнітний компас в дитячому магазині? Він точнісінько як справжній, тільки стрілка в нього не магнітна, а пластмасова. Куди повернеш його, туди вона і показує, або крутиться хаотично  і без зупинки.  І ось, кожен йде по життю, визначаючи  смисл по своєму особистому дитячому компасу. Не дивно, що дороги наші розбігаються в різні сторони  і не ведуть до цілі. Тож чи не краще замінити іграшковий, пластмасовий компас нашого життя справжнім магнітним? Щоб стрілка не крутилась по своєму бажанню, а слухняно трималась силових ліній зовнішнього поля, незалежно від того, куди б повернувся невдалий мандрівник.

В чому полягає зміст життя?

Сучасній людині дуже легко  загубитися у круговороті життя, і важко вибрати ціль, оскільки в нашому світі все змінюється дуже швидко. Існує багато думок про зміст життя людини. Хтось впевнений, що потрібно жити заради дітей, хтось – заради добра, хтось говорить - «потрібно брати від життя все, адже живемо один раз». Східна мудрість вчить нас, що потрібно виростити  сина, збудувати  будинок, посадити дерево. Багато людей шукає слави, задоволень, багатства. І все-таки наша душа не задовольняється цими визначеннями. Вона шукає втрачений рай. Тільки не вистачає нам розуму, сили і досвіду сформулювати цю потребу.

Одного юнака запитали: «Яку ціль ти ставиш собі у житті? – Я буду добре вчитись і здобуду собі добре положення в суспільстві. – А тоді? – Потім я постараюсь познайомитись з відомими людьми, буду мандрувати, насолоджуватись радостями життя. – А потім? – Потім у мене буде сім’я, діти, а під старість буду відпочивати і гратись зі своїми внуками. – А потім? – І тут юнак задумався. – Ви праві, - сказав він, ніби відповідаючи на не висловлені  думки співрозмовника. – Все до чого я прагну, має малу ціну, так як потім прийде смерть. І всі ці радості швидкоплинні і не мають ніякого значення перед вічністю.

Сенс життя людини, по вченню Святої Православної Церкви, полягає у встановленні благодатного союзу з Богом. Цей благодатний союз був втрачений колись Адамом і Євою. Створивши людину Бог дав їй заповідь – не вкушати плід з дерева пізнання добра і зла. Але людина порушила заповідь. І найстрашніше те,  що розкаяння не було, було тільки виправдовування. Як наслідок  втрачається  внутрішній, етичний, таємничий, благодатний  союз з Богом. Відразу після гріхопадіння людська природа затьмарюється. Людина перестає відчувати Бога своїм серцем, виникають  хвороби, приходить смерть. «Бог створив людину Богобоязненною, щоб вона, вродженим їй стремлінням до Бога, поступово виростаючи в духовній і етичній досконалості, досягнула кінцевої цілі свого таємничого існування – обожіння», - говорить Іоанн Дамаскін.

Більшість людей не задумуються про зміст життя, не хочуть думати про те, що буде з ними після смерті. Багато хто і не підозрює, що із смертю тіла, найголовніша частина людського єства – душа, не помирає, а переходить в інший світ буття. Про існування загробного життя переконливо свідчить така аналогія: дитина помирає для утроби матері, народжуючись, проходить тунель – родові шляхи, бачить світло і попадає на той світ – в за утробний, наш світ. Далі  вона росте, живе, старіє і помирає, а після смерті проходить  тунель, бачить світло і попадає на той світ – загробний світ.

Для того щоб відновити благодатний союз з Богом, ми повинні зростати в благодаті, а для цього людина повинна любити Бога і виконувати Його заповіді – тоді вона буде насолоджуватись нагородою праведника. А якщо людина не буде любити Бога і буде порушувати Його заповіді, то в такої людини буде нагорода беззаконника – скорбота, хвороби, неприємності.

Знаєте, є люди-бджілки. Бджілки літають на квіточки, запилюють, збирають мед, чистенькі, акуратні, трудолюбиві, дисципліновані. Так ось і люди-бджілки – чистенькі, акуратні, трудолюбиві, дисципліновані, вони тягнуться до доброго і вічного. А є люди-мухи. Мухи літають на гній, на різне непотребство, грязь. Так і людей-мух тягне випити пиво-горілку, красти, курити, грабувати, блудити.

Запалена церковна свічка символізує собою палаюче любов’ю до Бога серце людини. Такий благодатний вогник повинен горіти у кожної людини.  Потрібно турбуватись про спасіння своєї душі так, щоб диявол не викрав благодать з нашого серця і не загасив в ньому вогник любові до Бога. Для цього необхідно регулярно сповідатись і причащатись, виконувати покладене молитовне правило християнина, читати Святе Євангеліє, Апостол, Псалтир, ранкові та вечірні молитви, молитви перед вживанням і після вживання їжі, дотримуватись постів, робити добрі справи в тайні. Інакше диявол  викраде вогник з нашого серця. Покаяння в перекладі з грецької означає зміну розуму. Господь дарував благодать зв’язувати і розрішати гріхи людини Своїм апостолам, дунув на них і сказав це. Вони передали через Таїнство рукопокладання цю благодать своїм наступникам – єпископам, ті в свою чергу - своїм помічникам – пресвітерам . Тому коли людина приходить на Сповідь, священик є свідком покаяння, читає розрішительну молитву, і Бог прощає людині гріх, тим самим запалюючи вогник благодаті в серці на зустріч щирості і людській старанності.

Благодатне преображення душі – це переміна пороків і недоліків на добродіяння.

Сам Господь вказав істинну ціль земного життя людини: «Шукайте перш за все Царство Боже і правди Його, і це все приложиться вам» (Мф.6.33) і уточнив, що «Царство Боже всередині вас є» (Лк.17,21). Святі отці вчать, що істинна ціль життя людини полягає в спасіння душі, розуміючи під цим очищення від гріхів, пороків, страстей шляхом молитви, покаяння, смирення, діл милосердя і розвитку в душі християнських добродіянь.

Підсумовуючи все вищесказане, можемо стверджувати, що ціль життя людського в преображенні душі людини. Вона досягається по благодаті Божій, через покаяння, молитву, діла милосердя і т.д. Досягнувши даної мети, людина, ще в цьому житті знаходить істинне щастя, справжню радість, мир і спокій своїй душі. Очищається серце, прояснюється розум, укріпляється воля, розкриваються всі здібності і сили душі, удосконалюються добродіяння. І людина стає сіллю землі, свічкою, яка всім світить, всім допомагає, всіх любить.

На закінчення хочеться процитувати преподобного Серафима Саровського: «Істинна ціль нашого життя, християнського, є Стяжання Святого Духа, чи Богоспілкування, начинається в цьому земному житті і буде продовжуватись безкінечно в Царстві Небесному».


Літинський Олександр


Переглядів: 1125 | Додав: dima
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: