Діючи особи:

Ведучий

Сашко

Катя

Настя

Дмитрик

Святий Миколай

На сцені Ведучий на авансцені. й Сашко у за письмовим столом  робить уроки

Ведучий. Зараз ми розповімо про хлопчика, який  отримав подарунок від самого… А втім, ви все зрозумієте самі, якщо  будете уважливо стежити за діями  на сцені.

Сашко (бере підручник з математики). Та-а-к. Що тут сьогодні за задачки…Ага…от… (читає ). Щось нічого не розумію… А! Кину я це діло – напружуватися. Краще у когось здеру готовеньке.

Сашко бере мобільний телефон й починає набирати номер. Чутно сигнал виклику. На другому боці сцени з’являється Катя, в руках у якої дзвонить телефон.

Катя. Ало!

Сашко. Катю, привіт! Ти вже математику зробила?

Катя. Так.

Сашко. Даси списати?

Катя. Ні! Не дам! Ти ніжки підставляєш! Вчора так впала, що досі колінка болить! (Вимикає телефон та йде зі сцени.)

Сашко (сердито). Яка злючка! Мало я їй підніжок роблю …Ну-бо пожди…

Сашко знову набирає номер, телефон дзвонить. На сцені

з’являється Настя, в руках у якої дзвонить телефон.

Настя. Ало!

Сашко. Настя, це я, Сашко. Забіжу зараз до тебе та здеру задачки, можна?

Настя. З яких це радощів? Може  за те, що ти обзиваєшся? Ні, дорогенький, списуй у когось іншого. (Вимикає телефон та йде зі сцени.)

Сашко. От зануда! Ну-бо пожди…Схопиш завтра у мене…

Сашко знову набирає номер, телефон дзвонить. На сцені з’являється Дмитрик, в руках у якого дзвонить телефон.

Дмитрик. Ало!

Сашко. Дмитро, привіт! Щось у мене задачки не виходять. Завтра на перерві даси свого зошита?

Дмитрик. Може дам… А може й ні…

Сашко. Що означає - «може й ні»?

Дмитрик. А ти дерешся постійно! То чого я буду тебе виручати?  (Вимикає телефон та йде зі сцени)

Сашко. І цей туди ж! Бачите, дерусь я! Які ж вони всі противні! Взяли та й споганили мені добрий настрій. (Після недовгого роздуму.) Ну-бо, пождіть у мене! Недарма   я гарно малюю! Завтра свято Святого Миколая, то я вам малюночки-подаруночки  й піднесу! Запам’ятаєте, як мене ображати!

Ведучий. І Сашко почав свою  мстиву справу. Він вирішив намалювати  своїх товаришів, ким би ви думаєте – якимись страшиськами!

Сашко сідає за стіл і починає малювати  карикатурні портрети на Катю, Настю й Дмитрика та  ставить їх так, щоб глядач  бачить, що він намалював. Це якісь чудовиська з написами: «Катька», «Настька», «Дмитро».

Сашко (розглядаючи  свою роботу). Ха-ха! Які шикарні карикатури вийшли!!  Супер! Завтра розвішу у класі! От реготу  буде!

Сашко складає карикатури у ранець. Раптом починає

 позіхати й потягуватися.

Сашко. Йо! Аж втомився… й спати захотілось…(Солодко позіхає, кладе  голову на руки й засинає).

На сцені з’являється Св. Миколай. Ставить на підлогу свого мішка. Підходе до столу розглядає портрети.  Докірливо качає головою.  Будить легенько Сашка. Сашко просинається. Бачить Св. Миколая.  Лякається.

Сашко. Ти… Ви… Ви  хто?

Св. Миколай. Не впізнаєш? Я…

Сашко. Впізнав! Впізнав! Ви – Святий Миколай! От здорово! У тому мішку подарунки для мене? (Кидається до мішка. Намагається його розв’язати, та у нього не виходить).  Чого це він не розв’язується, а?!

Св. Миколай. Може тому, що ти зі мною навіть не привітався?

 Сашко. Та забувсь трохи! Пробачте! Та скоріш даріть, що там мені належить!

Св. Миколай. Я знаю, що ти любиш малювати своїх товаришів. От  я й вирішив: подарую тобі – твій портрет.

Сашко (розчаровано). Нащо мені власний  портрет?

Св. Миколай. Як нащо? Повісиш на стінку й будеш любуватися собою щодня.

Св. Миколай розв’язує мішка, виймає  в красивій рамці портрет Сашка і протягує рамку Сашку. Сашко бере. Здивовано розглядає й скрикує.

Сашко. Що це? Тут чуперадло якесь намальовано! Хіба це – я?

Св. Миколай. Невже не впізнаєш? Звісно ти! Дивись який гарний вийшов!

Сашко (із сарказмом). Я не розумію: бабуся казала, що  Святий Миколай –дуже добрий Святий, дітей любить й дарунки їм гарні дарить. А Ви знущаєтеся з мене – принесли якогось крокодила и  кажете що це  я!

Св. Миколай. Права твоя бабуся: приношу я добрі подарунки, та тільки-но добрим, слухняним діточкам.

Сашко (скривджено). А я – що? Вже такий поганий, як цей страшисько крокодил? (Сердито кидає портрет на стіл.)

Св. Миколай. Буваєш. Буваєш схожим…

Сашко. Коли? Скажіть – коли?

Св. Миколай. Наприклад, ти з рідними частенько  неввічливий, ніколи не скажеш їм а ні «спасибі», а  ні «дякую», а вже з товаришами – так то завжди грубий та задирливий…

Сашко. Пождіть, пождіть! Мої рідні мене і так обожнюють, без усяких там  «спасибі» та «дякую»! А товариши… так ті постійно на мене капають, доносять вчителям: «Сашко б’ється! Сашко обзивається, Сашко дражниться!»

Св. Миколай(із сарказмом). А ти, певна річ, цього ніколи не робиш?

Сашко. Ну… буває. Так я ж  так, шуткую! Я шуткую, а вони  по-дурному ображаються! У чому ж моя віна?

Св. Миколай. Думаю у тому, що ти не знаєш золоте правило.

Сашко. Що це за правило – та ще  золоте?

Св. Миколай. Золоте  правило заповів  людям Ісус Христос. Воно дуже просте. От послухай (каже, підкреслюючи кожне слово): «То ж  усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чинить їм і ви. »

Сашко. Цікаво… (з роздумом).   Як що я вірно зрозумів, то (показує на себе) я повинен… робити (показує на зал) іншим тільки те… що хочу, щоб  вони робили (показує на себе) мені! Так?

Св. Миколай. Вірно, Сашко! Але ж ти частіше робиш саме навпаки! Днини не проживеш,  щоб когось  не скривдити чи образити ! Тому  й з’являються усі  твої неприємності! А почнеш йти зо всіма по золотому правилу, то й тобі  добром відповідатимуть. І на цьому портреті з’явиться гарний веселий хлопчик Сашко – яким ти можеш бути. А тепер давай прощатися. Мені потрібно поспішати далі. А ти виконуй золоте правило, та й інших навчай йому. Ну,  будь здоров, друже!

Поки Св. Миколай проговорює останні строки, Сашко сідає за стіл й засинає, поклавши голову на руки. Св. Миколай  йде. Сашко просинається через декілька секунд. Потягується.

Сашко. Дивний сон мені наснився. Мов, приходив до мене сам Святий Миколай… (Бачить свій портрет, хватає його, скрикує.) Ой! Так от же його дарунок! Фу, який же я тут поганий. Виходить, Святий Миколай дійсно був тут! (Згадавши.) І  він  зробив мені ще один подарунок: навчив золотому правилу! Чудодійному правилу! (Підкреслюючи кожне слово.) Треба з іншими чинити так, як я хочу, щоб вони чинили зі мною! Дивно: я ніколи не любив ніяких там правил… А от  золоте – мені дуже подобається! А ще – не терпиться негайно щось по ньому вчинити! (Замислюється, потім з радістю.)  Придумав! Намалюю я дівчат та Дмитрика такими  симпатичними, які вони є насправді!.. Ні! Краще – намалюю всім моїм  однокласникам веселі шаржі! Це буде моїм дарунком хлопцям та дівчаткам до свята Святого Миколая. Гадаю – кожному сподобається такий мій презент!

Сашко рве свої малюнки. Бере листа ватману. Розгортує його на столі й починає на ньому  малювати.

Сашко. На цьому ватмані усі помістяться! (Починає малювати.)

 Ведучий. Малював Сашко аж до самої ночі, бо  у класі його аж 29 хлопчиків та дівчаток. А особливо старанно вимальовував він  Анну Іванівну, їхню класну вчительку. Нарешті, робота була закінчена.

Сашко (дивиться на свою роботу). По моєму гарно вийшло! Завтра прийду першим у клас й повішу його на стінці біля дошки. Упевнений – усі будуть радіти й веселитися! Фу-у! Аж втомився! Зате на душі стало так гарно! Виходить – робити щось хороше для інших ще й приємно! Ну, піду вже лягати спати, щоб не проспати…(Йде.)

Ведучий. А на другий день однокласники Сашка кожну перерву товпилися біля його шаржів та, як й передбачав Сашко, дружно й весело сміялися.

За сценою чутно веселий сміх. Зі сміхом усі  актори з’являються

 на сцені і виходять на авансцену.

Катя (до залу). Нам так  сподобались Сашкові шаржі,  що ми одностайно пробачили його за всі колишні капосні  витівки!

Сашко. Спасибі, Катю. (До залу.) А я хочу вам сказати таке: повірте, друзі, дуже, дуже  приємно й радісно,  коли до тебе дружелюбні усі однокласники!

Св. Миколай (до акторів і до залу). А як зробити, щоб у кожного з вас було безліч добрих друзів, то секрет, мої любі діточки, дуже простий: до всіх  треба ставитись тільки-но так, як вчить нас, заповідане Самим Ісусом Христом,  чудодійне золоте правило.

Усі актори ( до залу, підкреслюючи слова). «Тож  усе, що тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чинить їм і ви. »

Сашко (до залу). І Будьте здорові, друзі!

Усі актори (до залу). До побачення!

Актори розкланюються.