Головна » 2011 Липень 9 » Проповідь у Неділю 4 по П'ятидесятниці
20:11 Проповідь у Неділю 4 по П'ятидесятниці | |
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Так часто доводиться чути від людей: я молюся, я прагну до Бога, я прагну зустрічі з Ним, - а разом з цим Він ніби залишається мені далеким, не має у мене живого почуття Його близькості... Сьогоднішнє Євангеліє не засуджує таке ставлення, але мало б розкрити наше серце до чогось іншого. У людини, у сотника була болісна потреба: його слуга помирав, лежав у хворобі. І він звернувся до Христа за допомогою. Христос йому відповів: Я до тебе прийду... І що ж відповів Йому сотник? - Ні! Не приходь! Я недостойний, щоб Ти зайшов під мій дах, - достатньо одного Твого слова, сказаного тут, щоб здоров'я та життя повернулися моєму слузі... І Христос його поставив у приклад іншим людям: поставив у приклад цю дивну віру, яка йому дозволила сказати: не приходь, я цього не вартий, - досить мені Твого слова. Як часто ми собі ставимо запитання: як жити? що робити? Якщо б тільки Господь, Спаситель Христос став переді мною, якби тільки Він мені сказав ось тепер: Чини так, роби інакше... - Я би вчинив, та Він мовчить... Чи правда це? Ні, неправда! Він залишив нам Своє слово у святому Євангелії, там сказано все, що потрібно, для того щоб наше життя стала іншим, щоб воно перемінилось, щоб все в ньому стало нове, щоб шляхи наші стали шляхами Божими. Але ми чекаємо іншого одкровення, особистого: це сказано всім, це сказано на всі часи, а я хочу особисте слово, яке вирішило б ось тепер, дивом, моє завдання... І цього слова ми не чуємо - тому що воно звучить на кожній сторінці Євангелія, але ми туди не звертаємося: Євангеліє я читав давно, Євангеліє я пізнав, було б мені нове слово, прийшов би Господь... Як можна було б нам жити, чого тільки не навчитися, якщо б, як цей сотник, ми могли сказати: нового одкровення, безпосереднього впливу я недостойний; з мене досить слова Божого - животворного, яке розкриває нові шляхи... І тоді все було б. Тому навчимося, як Петро, коли він побачив чудовий улов риб, сказати: Господи! Вийди з мого човна! Я недостойний, щоб Ти був зі мною!.. - Або як сотник: Ні! Твого слова досить... Навчитися цього послуху, цій вірі і цього смирення, і тоді все перед нами розкриється, і Бог стане для нас Живим і близьким і чудотворним. Амінь. Антоній, Митрополит Сурожський 4 липня 1982 р. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! Один римський сотник просив Господа нашого Ісуса Христа про зцілення свого слуги. Господь сказав йому: "Я прийду і зцілю його” (Мф. 8, 7). Але сотник припав до ніг Христових і сказав: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово, і видужає слуга мій” (Мф. 8, 8). Уже одне це свідчить, що сотник, будучи язичником, твердо вірив у Божественну всемогутність Ісуса Христа, в той час як і кращі з юдеїв не вірили в Нього. Тому Господь, почувши такі слова сотника-язичника, звернувся до людей, що йшли за Ним і сказав: "І в Ізраїлі не знайшов Я такої віри” (Мф. 8, 10). Христос був здивований простою і твердою вірою сотника і нагородив його за це зціленням слуги. Яким добрим, смиренним і простим був сотник у своєму благанні за свого хворого слугу. "Я прийду до тебе”, – говорить Господь, а сотник каже: "Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово”. Далі сотник пояснює свої міркування. Він говорить: "Мої слова і накази виконують, а Ти Бог Всемогутній, Ти привів світ із небуття в буття Словом Своїм, Ти все утримуєш і керуєш всім творінням, тому достатньо одного Твого творчого слова, і хвороба покине мого слугу”. Ми знаємо, як поводилися юдеї з Христом Спасителем, коли Він жив і спілкувався з людьми на землі. Багато з них не вірили в Божество Ісуса Христа, по- всякому тлумачили Його слова і Його чудеса. Говорили, що Він обманює народ, силою бісівською творить чуда, нарешті, засудили Його на страждання і смерть. І в цьому немає нічого дивного. Юдеї втратили віру, яку мав Авраам. Вони хоч і залишалися нащадками Авраама, але тільки за плоттю, а не за вірою. Авраам же став родоначальником богообраного народу не тому, що юдеї були кращими за інші народи, а тому, що вони зберігали істинну віру, в той час коли інші народи впали в ідолопоклонство. Втративши віру в Христа Спасителя, тобто у те, що зробило їх богообраним народом, юдеї зрівнялися з іншими язичницькими народами, хоч і не повною мірою. Одного разу Ісус Христос сказав юдеям: "Не хваліться тим, що ви діти Авраама, Бог може з каменя створити дітей Авраама”. Ми бачимо, що слова Христа не розійшлися з ділом. Сотник-язичник – у духовному розумінні – був тим каменем, з якого Він створив сина Авраама. Сотник став сином великого патріарха за свою віру, яка за силою була подібна до Авраамової віри. Тому сотникова віра здивувала навіть Христа. Хіба це не диво: "камінь” стає сином?! В зв’язку з цією подією Господь сказав юдеям: "Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу і заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному, а сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів” (Мф. 8, 11-12). Якщо Господь сказав, що сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну через те, що юдеї втратили віру, не прийнявши Ісуса Христа як Сина Божого, то чи не вчинить Він так само з християнами, які прийняли хрещення, називають себе іменем Христа, а належної віри не мають? В цьому відношенні вони подібні до тих юдеїв, про яких говорив Господь. Юдеї звинувачували Христа в тім, що Він сотворив Себе Сином Божим. А скільки ми зустрічаємо таких християн, які були свого часу хрещені, а потім втратили віру, як давні юдеї, і тепер не вірять ні в Христа Спасителя, ні взагалі в Бога. Як ви думаєте, чи не скаже Господь таким християнам, як колись юдеям: "Сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну”. В наш час багато колишніх атеїстів після довгих часів невір’я або віри у "світле комуністичне майбутнє”, як той євангельський сотник, відчули в душі глибоку віру і перемінили спосіб життя. Ми бачимо у храмах багато молоді, молодих сімей. Це результат того, що вони отримали дар Божий – віру. Це ті сини і дочки, про яких говорив Господь: "Багато прийдуть зі сходу і заходу і возляжуть… у Царстві Небесному”. На жаль, є й така молодь, і її не так мало, яка, шукаючи живої віри, пішла не тією дорогою, тобто такою дорогою, яка не веде до Царства Божого. Маються на увазі тоталітарні секти. Щоправда, там для молоді багато привабливого: читають Святе Писання, співають духовні пісні, роздають гуманітарну допомогу і навіть інколи виліковують п’яниць і наркоманів. Керівники тоталітарних сект постійно говорять тим, хто до них приходить, а точніше, тим, кого вони заманили: "Прийміть у своє серце Ісуса, Він вас любить”. Господь дійсно любить кожного з нас, бо ми Його творіння. Але справа тут не в тім, що нас любить Ісус Христос, а в тім, що спокушена молодь приймає в своє серце і в голову не Ісуса, а керівника секти, якому підкоряється більше, ніж Богу. Так відбувається підміна Царства Божого царством земним, заради якого юдеї відкинули Ісуса Христа. Батьки, діти яких потрапили в тоталітарні секти, добре знають, на кого перетворились їхні діти. По-перше, молодь, що потрапила в секти, втратила свободу мислення, тобто той дар Божий, яким відрізняється людина від тварини. По-друге, керівники сект вимагають від своїх членів десятину прибутку. Дітей примушують виносити з дому цінності, продавати квартири батьків, щоб утримувати секту матеріально. Ось в яке царство заманюють молодь керівники сект. Молодь іде в секти тому, що там християнство, так би мовити, "легше”, ніж у православній Церкві. Православна Церква вимагає тяжкої праці над собою, вимагає боротьби з власними гріхами. Вона закликає до смирення, до терпіння і до інших християнських чеснот. А вони даються нелегко. Часто християни падають під натиском спокус, але потім піднімаються і йдуть до Христа, до Царства Божого. Недаремно Господь сказав, що Царство Боже досягається силою, і ті, хто докладає зусиль, досягають його. Сектанти обирають легший і привабливіший шлях, але веде він не в Царство Боже, до якого закликає Господь. З усього цього треба зробити для себе висновок, що не всяка віра приводить до Царства Божого. Юдеї мали віру в якесь земне царство, а Господь відкинув їх від Себе, а точніше – вони відкинули Сина Божого. Так і сьогоднішні сектанти сповідують віру, але не ту, що веде до Царства Божого. Необхідно мати віру сотника, що сказав Христу Спасителю: "Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою, але промов тільки слово”. Маючи таку віру, людина не буде чинити зла, вона не піде за зціленням до шахраїв, а буде звертатися з молитвою до Того, Хто має владу над усім творінням, Хто лише одним словом може зціляти і душу, і тіло. Богу нашому слава на віки віків. Амінь! | |
| Переглядів: 3699 | Додав: dima | |
| Всього коментарів: 0 | |