На честь свята Успіння Пресвятої Богородиці освячений древній храм, що у селі Сокіл. Церква розташована на окраїні села і вже не має того значення, як колись. Богослуження в ній звершується лише кілька разів на рік. Люди не хочуть ходити далеко до храму, коли посеред села красується інший, Свято-Троїцький, храм.  Відповідно і коштів на утримання святині катастрофічно не вистачає.

   В день престольного  свята торжественне богослуження звершив настоятель храму священик Василій Дудар. Також привітати настоятеля та  вірян із святом приїхали священики із сусідніх сіл Мильськ та Крижівка. Традиційно, як і належить на престольне свято, вітальне слово, хресна хода навколо храму, читання Святого Євангелія та окроплення присутніх Святою водою.

     Не кожне село удостоєне такої честі, щоб про нього були вірші написані. Сокіл Рожищенського району — одне з таких. Тут народився й провів дитячі роки наш знаменитий поет  - Олександр Богачук. У свій час він написав вірш «Сокіл»:

Село моє, рідне село,

Ти звідало горя немало.

Війною розп'яте було,

Але підвелося і встало.

  У цього села — завидна біографія. Уже в XIV столітті в часи Галицько-Волинської держави Сокіл відомий як княже містечко Сокуль. Пізніше, у XIX столітті, ця назва поступово змінюється на Сокіл. За всю історію містечка тут діяло аж чотири храми. Два з них — Свято-Троїцький і Свято-Успенський — і в наші дні діючі. Вони захоплюють парафіян своєю красою та величчю.

     За переказами, назва княжого містечка Сокуль походить від старослов'янського слова «сокуль», що означає «сокіл». Як відомо, в навколишніх лісах, які в давнину були густими і дрімучими, водилось багато цих птахів. Колись князівські мисливці знайшли тут сокола. Вони його приручили, птах став надійним помічником під час полювання. Звідси й пішла назва містечка. Деякі дослідники стверджують, що вже у XIII столітті на місці сучасного села Сокіл знаходилось давньоруське поселення. Можливо, воно було засноване ще раніше. Впродовж XIII—XVII століть у Соколі стояь давній замок, оточений високими валами. У 30-х роках XX століття, за часів перебування Волині у складі Польщі, археологи провели на цьому місці розкопки, під час яких з'ясовано, що на території замку існувало давньоруське поселення. А на лівому березі Стиру вдалося виявити ще одне ранньослов'янське городище з X—XI століть.

     У середньовіччя містечко забудовується, досягає свого найбільшого розквіту. Тут були розвинуті такі ремесла, як теслярство, мулярство, гончарство, бондарство… Ремісники заселяли окремі вулиці, які відповідно до їх ремесла і називались — Бондарівська, Гончарівська… Славився давній Сокуль і шевцями, ковалями, кушнірами… Про соціальний склад та зайнятість населення того часу і його кількість свідчать документальні джерела. У 1577 року князь Марко Сокульський платив від містечка королівській скарбниці від тридцяти ринкових домів, 248 — вуличних, 60 — убогих домів… А ще — з 46 домів «застережених» людей. І з цього дослідники роблять висновки, яка роль відводилась обороні укріпленого земляними валами замку, яку мала здійснювати охорона з 46 чоловік.

     Наскільки важливим і знаним був Сокуль у ті часи, свідчить те, що у 1564 році містечко отримало від литовського князя Сігізмунда Августа Магдебурзьке право. За цим правом воно звільнялось він центральної адміністрації та влади місцевого феодала, мало свої органи самоврядування, що сприяло подальшому економічному та культурному розвитку. Селяни навколишніх сіл відробляли повинності на користь князів Сокульських: орали їх ниви, сіяли, збирали врожай, заготовляли гриби, ягоди, лагодили мости й дороги… Тим часом населення містечка було звільнене від цих повинностей і платило лише незначні податки. Як центр Сокольської волості — Сокіл, маючи право тримати корчми, млини, рудні, проводити ярмарки двічі на рік, — першого листопада і п'ятнадцятого серпня — і торги, був своєрідним посередником між містом і селом. Занепад села,  мабуть,  розпочався, як припускають дослідники, з того часу, коли його обминула залізниця, що пішла через Рожище.

     Що ж стосується самого храму, то відповідно до історії села і ця святиня також має багату історію.

    Як свідчать історичні джерела церква є  унікальна за своїм  історичним  та  сакральним значенням. Невелика за своїми розмірами, з могутніми  контрфорсами  і стрімким дахом, вона є будівлею  оригінальної  архітектури, із  складною  історичною  долею.
Характерно, що до  недавнього  часу  фахівці  вважали,  що  цей  храм  збудований  у  1816  році, і  особливо не виділяли  його  з  поміж  інших  пам’яток  архітектури. Однак  у процесі  подальших  досліджень, проведених  науковцями    столичного  інституту  „Укрпроектреставрація” у  1990 р. в  стіні  вівтарної  частини  церкви  була  знайдена дерев’яна  скринька  із залишками,  ймовірно,  фундушової  грамоти,  скріпленої  печаткою  із  гербом Великого Князівства  Литовського.
Ця знахідка  та  інші  виявлені  специфічні  будівельні  особливості  дали  всі  підстави  вважати  початком  будівництва  Свято - Успенського  храму в с. Сокіл  кінець  15 – початок 16 ст. і  віднести  її  до  розряду  особливо  цінних  архітектурних  споруд. На  сьогодні  це  найдавніша  культова  споруда в  Рожищенському  районі і  одна  з  кількох  найдревніших  мурованих  церков  на  Волині та й Україні  в  цілому,  які  з  часу  своєї  500-літньої  історії не зазнали  суттєвих  конструктивних  змін.  
    Як вже згадувалось, історична доля храму була складною, та й не  могла бути  іншою  із-за  чисельних  політичних  катаклізмів в нашому  краї  в часи  середньовіччя  й  новітні  часи.   
Збудована, можливо, як християнська каплиця- релікварій, ця споруда на початку 18 ст. стала  використовуватись  як  уніатський  парафіяльний  храм.  З 1797 р. ця  будівля  згадується  в  архівних  документах  як  православна  і  була  на  той  час „придатною  для  священнослужіння”. До  її  парафіян вже  в 1799р. належали   православні  сіл  Навіз,  Духче, Смердин (нині Крижівка)  і Кобче.  Для  віруючих  перших  двох сіл  цей  храм  безперервно  служить як основний  парафіяльний аж  до 1960 р., коли  під час „хрущовських” гонінь на  релігію він  був  закритий, більш як 30 років не ремонтувався  і використовувався як  складське  приміщення. Тільки в 1997 р. розпорядженням  тодішнього  голови  облдержадміністрації Б.П. Клімчука ця  унікальна  споруда  була повернута  православним  віруючим. Завдяки  зусиллям  парафіян  сіл Духче  та  Сокіл, органів  державної  влади і благодійників протягом  кількох  років на цій пам’ятці  були проведені основні  реставраційні роботи під науковим керівництвом головного архітектора проектів   інституту „Укрпроектреставрація” Є.Осадчого.
     29 вересня 2001 р. митрополитом  Луцьким  і Волинським  Ніфонтом  Свято- Успенський   храм   у  с. Сокіл  був  освячений і в  ньому  відновилося періодичне проведення  богослужінь.
Проте  із-за  сучасних  матеріальних  труднощів  подальша  реставрація  святині не проводиться. Залишається нездійсненною справа  відновлення зруйнованої  у 1970 – их роках  храмової  дзвіниці, незавершено  реставрацію старовинного іконостаса ,  що  частково  зберігся, не  досліджується  виявлений  у  вівтарній  частині  храму фресковий розпис , тощо.

  Залишається лише надіятися на Бога, щоб ця значуща святиня Волинського краю не відійшла у небуття.

Фотоогляд