Паломництво до монастирів в остані роки набуло великої популярності. До святинь

Православної Церкви їде велика кількість людей, як активного духовного життя, так і не

дуже. Як правило люди збираються по кілька чоловік і автомобілем  вирушають до

вибраної обителі. Більш церковніші люди організовуються  в більшу кількість і

замовленим мікроавтобусом із знаючим шофером  відвідують той чи інший монастир.

Замовляти великий автобус в теперішній час стало неактуально. Важко зібрати стільки

охочих, особливо у селі. Неймовірно складно за всіма  прослідкувати священику, котрий

везе людей - хтось відстав, загубився в черзі, затримався в іконній лавці і т. д.  Одним

словом великий автобус людей  - суцільна морока для організатора поїздки.

       21 серпня стало вийнятком із згаданих моментів  для жителів сіл Доросині та Кияж. В

цей день з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта відбулась

паломницька поїздка до Свято-Успенської Почаївської Лаври. Кількість паломників - 95

людей різного віку.  Лише дивуєшся, як настоятель храмів цих сіл священик Євгеній

Срібний наважився на такий крок. Супроводжувати один невеличкий автобус, як вже

згадувалося, морока, а тут аж два повноцінних.

    Маршрут паломництва традиційний: Свята Лавра - Скит - Джелело праведної Анни.

 Майже всі вперше відвідують святиню і тому отцю Євгенію приходиться  усе

розказувати, пояснювати, тлумачити та за всіма слідкувати.  Його обличчя випромінює

радість та турботу,  люди це помічають і також не приховують свого захоплення. Один

день пролетів як одна мить.  І черги, і тиснява, і пронизливий вітер - все це залишилося

непомітним. Благодать та  молитовний настрій поглинули все. Лише чути читання та спів

богослуження, слова пояснення батюшки. Лише видно ікони, зображення історичних

чудесних подій, горіння великої кількості свічок, неймовірної краси храми. Домашні

турботи та суєта забулося, втома не відчувається.  Серце, душу, розум переповнюють

незвичайні відчуття.  "Наче в раю побували" - було чути, як перешіптуються паломники

повертаючись додому. "Згадка на все життя" - говорили у відповідь та ще довго і довго

ділилися враженнями  захоплено розмахуючи руками наче Почаї забрали із собою. А

може і не наче, адже часточка Лаври назавжди залишиться у їхніх серцях. 

    Фоторепортаж