Закарпаття - одне лише це слово навіює спокій, затишок, умиротворення. Гори,

чудесна природа, місцевий колорит завжди приманюють до себе туристів. Серед усієї

цієї краси  то тут, то там золотіють куполи із хрестами та лунають дзвони. Закарпаття

славиться великою кількість духовних обитель. І якщо туристів приваблює  просто

атмосфера гір із розвинутою інфраструктурою, то віруючих людей уся ця Богом

створена краса із молитовним духом багаточисельних монастирів.  Саме зануритися

в цей дух вирішили у селі Залісці. Недільна школа місцевого Свято-Георгіївського храму

на чолі із настоятелем священиком Миколою Жученею з 25 по 27 серпня відчули на собі

 особливості Закарпатського краю.  

     Щоб дітвора поступово увійшла у духовну амосферу та не знудилася  перші зупинки

були пов'язані із природою. Водоспад у Яремче, канатна дорога у Буковелі та

географічнний центр Європи неабияк захопили малечу та підготували їх до духовного. 

     Перша обитель у Драгово. Свято-Михайлівський жіночий монастир радо прийняв

паломників. Вечірнє богослуження, зранку літургія, незначний послух на кухні та по

господарству повністю полонили юні душі та серця. 

      Наступнив був Свято-Дмитрівський храм в селі Мала Уголька, де знаходяться мощі

причисленого до лику святих у 2007 році преподобного Іова Угольського. Далі  було

знамените село Іза. Відоме тим, що із нього у світ вийшло понад 300 священиків. А ще

неймовірної майстерності вироби із лози.

    Свялява - Кирило-Мефодіївський жіночий монастир. Відкритий у 90-х рока на голому

місці зараз є перлиною, до якої тисячі  вірян щороку протоптують стежку. Надзвичайної

краси монастирський хор на чотири голоси вражає своїм звучинням. Під час

богослуження  він настільки підносить  людину, що вона наче на крилах наближається до

Бога. Не менш вражає господарство. Лише доводиться дивуватися - звідки  у такої

кількості монашок (а їх 21) сил та натхнення усім цим займатися. А велика пасіка, три

басейни із рибою, екзотичні птахи та надсмачна звичайна на вигляд трапеза зробили із

півтора десятка юних паломників носіїв щастя. Щирість насельниць та усе побачене

змусило отця Миколая мало не за вуха  всіх стягувати до автобуса.

    Додому поверталися неохоче. "Коли ще поїдемо?" - з перших кілометрів дороги назад

почали запитувати діти. "Надіюсь незабаром" - відповідав священик тримаючи у думках

слова Спасителя " Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство

Небесне" (Мф. 19.14.)

Фоторепортаж