<>
Головна » 2012 » Березень » 6 » Походження і сутність чернецтва
21:12
Походження і сутність чернецтва

   

    Руські подвижники вчили, що чернецтво є установлення Божественне, а не людське і відносили його початок до часів святих апостолів.

  «Монашескі обителі,- пише ієромонах Макарій Оптинський, - винайдені не розумом людським, а встановлені через богоносних отців Святим Духом для тих , котрі будуть у них від Бога покликані».

  «В апостольські часи були аскети , - пише єпископ Феофан Затворник, - вони ж в наступні часи пустельники, монахи. Церква дала їм тільки зовнішню організацію,  бо в Церкві все повинно бути благопристойно і чинно». Чернецтво не принесене звідкілясь, воно походить з духу християнства і навіть духу людського».

   Маючи за основу думку преподобного Кассіана (ченця і письменника ІV ст.), єпископ Ігнатій пише,  що вперше назву ченців одержали обрані учні святого апостола та євангеліста Марка – першого єпископа Александрії.  Усамітнившись в глухі передмістя Александрії, учні євангеліста проводили піднесене духовне життя, керуючись правилами, викладеними їм апостолом.

  Думку, що чернецтво є установлення Божественне, преосвященний Ігнатій обґрунтував текстами Святого Письма: «якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною»(Мф.16,24), «коли хочеш бути досконалим,  піди,  продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною»(Мф.19,21). З цих слів Христа Спасителя, на думку єпископа Ігнатія, і «складаються суттєві обітниці чернецтва».

  Особливо великого значення надавав учитель ченців, святитель Ігнатій, словам Христа Спасителя: «коли хочеш бути досконалим»(Мф.19,21).  Навівши приклад із життя преподобного Антонія Великого, як приведені слова Христові спонукали юного Антонія продати своє майно і вступити до монастиря, єпископ Ігнатій пише: «Ці слова Господа і нині визнаються святою Церквою основними для чернецтва і завжди читаються при постригові».

   Деякі зі святих отців, підкоряючись поклику Божому, віддалялись в пустельні місця для зручнішого проходження чернечого подвигу. Так, наприклад, Антоній Великий, Пахомій Великий і Макарій Єгипетський були покликані Господом до життя в пустелі.

   Слідом за багатьма святими отцями, єпископ Ігнатій порівнював чернецтво з подвигом мучеництва. Як мучеництво, так і чернецтво не винахід людини, а даровані людству Господом і ґрунтуються на тих самих заповідях Христа Спасителя. Подвиг мучеництва і чернецтва надприродний і не може бути здійснений без всесильної допомоги Божої.

  Мученики, залишивши «вся красная мира», віддавали своє тіло на страждання і, зміцнювані Божественною благодаттю, сподоблялися великих вінців.

  Подібно до мучеників, ченці також починають з відречення від світу і вручивши себе Богу, прагнуть до вседовершеного умертвіння гріховних навиків і до цілковитої відданості себе волі Божій.

  Як мученики, так і істинні ченці – в міру проходження всього надприродного подвигу – виявляли цілісні благодатні дарування.

  Чернечі обітниці зводяться до трьох основних: послуху, безкорисливості і ціломудреності. Послух – це добровільне відсікання своєї волі перед Богом, перед старшими, перед кожною людиною. Чернечий послух Богові – це вислуховування Його волі, в Його задуму про людину, пройняте безмежною довірою до Бога, прагнення бути в усьому покірним Йому. Багато бід людини  від її прагнення завжди все робити по-своєму, змінити світ, який не такий, як хотілося б , переробити навколишніх людей, які недостатньо досконалі.

  А чернець із вдячністю приймає все таким,  як воно є: він вчиться з однаковою радістю приймати з руки Божої як втіху, так і скорботу, як здоров´я, так і хворобу,  як добрих людей, так і злих.  Живучи так, він здобуває особливий тихий внутрішній світ, постійну радість у Богові, яку не можуть затьмарити жодні зовнішні обставини. «Слава Богу за все», - говорив святитель Іоанн Златоуст, позбавлений єпископської кафедри, вигнаний з батьківщини, помираючи на чужині в тяжких стражданнях. Подібно до Христа, Який «смирив Себе, будучи слухняним аж до смерті, і смерті хресної»(Флп.2:8), чернець прагне бути слухняним Богові до смерті, до хреста.

  Нестяжання або безкорисливості – добровільна убогість, відмова від всякого земного володіння. Це не означає, що ченцеві не можна нічого мати – жодних речей або радостей на землі. Це означаєе, що він ні до чого не повинен мати пристрасті. Внутрішньо зрікшись багатства, він набуває євангельської легкості духу, не будучи ні до чого прив´язаним.

  Слово «ціломудреність» не є синонімом безшлюбності: ціломудреність як «цілісна мудрість», як життя заповідями Євангелія, як утримування себе від сластолюбного задоволення похотей плоті, необхідного в шлюбі. Чернеча ціломудреність, яка містить у собі безшлюбність як один з елементів, є цілковитою спрямованістю до Бога, бажанням звірити кожен вчинок, кожен помисел, кожен рух душі із духом і буквою Євангелія. Що ж до безшлюбності, то вона в контексті чернецтва є станом надприроднім. Самотність є неповнотою, неповноцінністю, в шлюбі вона долається знайденням іншого. У чернецтві цей інший – Сам Бог.    

  Чернецтво – життя внутрішнє і сокровенне. Воно є абсолютним вираженням духу християнства як «тісного» шляху до Царства Небесного. Зосередженість на внутрішньому житті не означає  якогось егоїзму або відсутності любові до ближнього. Перебуваючи поза марнотою світу, чернець не забуває про людей, а в тиші келії молиться за весь світ. «Деякі кажуть, що монахи повинні служити для світу, щоб не їли народний хліб даремно, але потрібно зрозуміти, в чому це служіння і чим чернець має допомагати світові,- пише преподобний Силуан Афонський. – Чернець – молитвеник за весь світ, і в цьому його головне діло…Завдяки ченцям на землі ніколи не припиняється молитва, і в цьому – користь для всього світу». Преподобний Сергій  Радоніжський постом і молитвою допоміг руському народу звільнитися від татарського ярма. Преподобний Серафим Саровський подумки помолився, і Дух Святий зійшов на Мотовилова. І це є справою ченців. Можливо хто скаже, що тепер немає таких ченців, котрі б молилися за весь світ. Та коли не буде на землі молитвеників, світ тоді завершиться. Вселена стоїть молитвами святих.

  Отці Церкви розуміли, що оновлення світу і щастя людей залежать не від зовнішніх обставин, а від внутрішньої роботи над собою. Соціальна активність і бурхлива діяльність тих, хто хотів у різні епохи принести користь людству, так і не зробили людей щасливішими. Справжнє оновлення життя можливе тільки в дусі. Ченці прагнуть не покращувати світ, а преображати самих себе, щоб світ преобразився зсередини. «Придбай дух мирний, і тисячі біля тебе спасуться»,- говорив преподобний Серафим Саровський.     

               

   Плясун Петро


Переглядів: 1139 | Додав: dima
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: