ОЗДЕНІЖ   І ЙОГО КРАСЕНЬ-ХРАМ

     Ось історія цього краю... Горбиста, дещо гайова місцевість, де протікає річечка Серна, зманила наших пращурів у свої обійми давним-давно. Письмова згадка датується роком 1452.

    Назва Озденіж - як пам'ять про страшну січ. "Ось де ніж!" - на­голошували люди з покоління в покоління.

     Дерев'яна церква збудована у цьому селі у 1806 році (з допомо­гою Флоріана Чарнецького), з такою ж дзвіницею на честь Преобра­ження Господнього. Ще раніше у селі була церква Різдва Пресвятої Богородиці. Опис за 1880 рік у "Клірових відомостях" твердить, що при дерев'яній церкві знаходиться велика кам'яна церква, фундамент під яку залито у 1792році Пилипом Олізаром. Стіни храму були за­ввишки 2 метри і товщина їх була теж 2 метри. Церква у селі має фор­му круга. Довгий час споруда стояла незакінченою, обростала дерева­ми. Аж до часу служіння священика Адама Нарушевича, який зумів із парафіянами добудувати цей великий своєрідний храм.

  У стіні південного фасаду ротонди знаходиться ніша, на якій бачимо зображення фігур чоловіка і жінки. Напис говорить, що в цьому місті похоронені протоієрей Адам і його дружина. Подібні храми вознеслися у Петербурзі, губернських містах. Цей витвір зодчества став дивним і водночас сподобався на Во­линській землі. Величну цилін­дричну споруду (діаметр 22м) видно здалеку, за кілометри. Над мурованим склепінням звелася низька масивна баня із циліндричним підбанником, з якого височить маківка цибулястої форми і простягнутий  до неба хрест. Зі сходу прилягає до ротонди вівтар прямокутної форми.

З протилежного боку - вхід і притвор. Добре освітлений інтер'єр церкви, адже у товстих стінах циліндричної нави є два яруси ві­кон, що композиційно об'єднані. Окрасою є двоярусний іконостас, що має неабияку художню цінність. Його оригінальне оз­доблення свідчить, що це твір XVII ст.

Освячення на честь Казанської іко­ни Божої Матері відбулося у 1885 році. У цій церкві також мають малий вітпуст на 10 п'ятницю після Пасхи. Ще за часів унії Пилип Олізар взяв у храмі ікону Бо­жої Матері і помістив у заснованій ним каплиці. Та на вимогу збунтованих селян вимушений був повернути її на попереднє місце. 1890 року ця ікона була хресним ходом перенесена до Луцька для поклоніння імператору Олександру III, якому була подарована копія. Оригінал знаходився у цьому ж селі. Біля неї було багато різних чудес, оздоровлень...

Ось кілька фрагментів кінця XIX століття із каталогу: прозрів житель села Уляники; від водянки вилікувався відставний капітан ізКовельщини; одужала дівчина із села Усичі, яку до цього корчило від конвульсій; священикова дочка позбулася дифтерії. Усе відбу-валося після того, як було відслужено акафіст перед іконою Божої Матері. Тривожного 1914 року ікону зі слідами татарських стріл забрали до Москви, замінивши подібною. Відтоді чудотворна сила і.залишила храм.

Церква села Озденіж - це унікальна споруда, які рідко трапляються на Волині. За легендою, цей храм за вказівкою російської імператриці мав бути побудований в однойменному російському містечку, та  помилились будівельники і возвели споруду на Волині, в українському ОЗДЄНІЖІ..  І вже сюди із Санк-Петербурга везли волами іконостас.

Ще одне передання розповідає, що нібито три церкви - Озденіжська, Буківська, Іванчицівська - з'єднані підземними ходами (за розповідями старожилів, в останню війну танк провалився між селами Іванчиці та Озженіж), а ще один найбільший хід через сусідній Шепель веде до самого Луцького замку.

Казанської Божої Матері - пам'ятка архітектури держав­ного значення.

Землі села досліджував О.Цинкаловський, який сказав, що саме тут проходила межа між лісостепом і поліссям. У селі була дерев'яна церква ( 1859рік) на місці старої, зруйнованої 1583 року. Вже тоді землями володів Іван Чаплина, який платив із Деніжа (тодішня назва села) за 24 дими, а через 5 років чомусь за 10 димів, 5 город, 1 копа. На грунтах сільської околиці згадувалися 2 кургани: "Могили Перелож-ці" (Пам'ятки. Київ. Археолог. Ком. ч. 4, ч. 2, с. 2, 76, 87,128,138).

В селі Озденіж 25 лютого 1831 року було відкрито філію това­риства Луцької повітової Просвіти Щуринської гміни.

А під кінець XIX століття в 65 будинках проживало 408 людей. На зламі століть священику і псаломщику неподалік храму було по­будовано притчові приміщення. Поруч сад, город. Церковної землі - 57д. 1400 кв. с. (4 д. 1220 кв. с. біля садиби, 38 д. 1000 кв. с. під поля, 14 д. 1580 кв. с. - сінокос).

Тоді село належало до Щуринської волості Луцького повіту. Звідси до повітового центру- всього 15 верст. А торговельні пункти були у Торчині. За переписом 1911 року в Озденіжі проживало 464 жителі. Була початкова школа, водяний млин. До ве­ликої земельної власності належало 102 десятини. Тут існувало кредитоване то­вариство, земська випозичальня сільсь­когосподарських машин і продаж селек­ційного насіння.

Спочатку двацятого століття сіль­ську общину очолювали Сущук Дмитро, Макарчук Степан , Мельничук Григорій, а згодом - Левчук Мирон і Андросюк Степан.

Його мешканець Ляшук Антон Володимирович був нагородже­ний орденом Трудової Слави.

       Село Озденіж входить до сільської ради с. Іванчиці. 1990 рік - населення було 210 чоловік із 120 дворів. 2006 рік - 186 чоловік у 82 дворах, але десь 30 з них - порожні.

Священики                                                  роки служіння

Каленик Григорович Мальчевський         1796-1813

Симеон Каленнікович Мальчевський        1813-1838

Іуліан Йосипович Нарушевич                    1839-1869

Адам  Іульянович Нарушевич                      1869-1922

Іван Кузьминський                                      1923-1930

Євген Червинський                                      1931-1938

Ісидор Вакулович                                          1940- 1942

Сергій Васильович Петрощук                    1942-1945

Дмитро Іларіонович Лілікович                  1945-1951

Петро Петрович Гавура                                1951-1961

Павло Володимирович Давидович             1962-1963

Василь Анатолійович Огородник              1963 - 1973

Єлисей Климентійович Долінський          1973-1990

Петро Петрович Нубійський                       1990-1991

Степан Петрович Іваничко                       1991 до тепер.

Псаломщики                                            роки служіння

Феофіл Нарушевич                                1862 -1888

Олександр Ясиєвич                                1890-1891

Яков Лупукович                                       1891 - 1892

Симеон Чижевський                              1893 - 1894

Іларіон Чижевський                                1894-1904

Никандр Башук (диякон)                      1904-1905

Степан Орлик                                         1909-1914

Олексій Дединський (диякон)              1914-1915

Роман Козак                                             1915-1916

Олексій Степанюк                                 1915-1916

Павло Лук'янчук                                    1917-1920

Іван Хом'як                                         1920-1921

Олександр Волосевич                        1921 - 1926

Сергій Петрощук( диякон)                 1926- 1932

Іван Мартинов                                    1938- 1942

Іван Галяний                                       1942 - 1946

Микола Черкавський                          1946-

Степан Ярощук                                  1953- 1982

Олександр Ярощук                               1982- до тепер

Довгий час старостою церкви с. Озденіж був Мельничук Павло (35 років). Пізніше - його син Іван. Допомагала й дружина Надія.

   На даному етапі історії , храм потребує капітального ремонту, на який на жаль немає коштів і настоятелю з невеличкою кількістю прихожан  ледь вистачає сил утримувати храм.

Фотоогляд